Персоналії

Івановський Олексій

Івановський Олексій

14.12.2015

Олексій Івановський 

Олексій Арсентійович Івановський – відомий вчений, професор, засновник географічного факультету Харківського університету (1928 р.). Зробив значний внесок у розвиток географічної науки.

Здійснив багато експедицій у віддалені регіони Азії, країни Близького Сходу, де зібрав унікальні антропологічні матеріали, значно поповнивши колекції Антропологічного та Зоологічного музеїв Московського університету. Був організатором та редактором «Русского антропологического журнала» протягом 10 років. Був доцентом Московського університету, співробітником Харківського університету. О.А. Івановський любив свою Батьківщину і багато праць присвятив рідному краю. Він писав: «У кожній школі повинен бути свій план батьківщинознавтсва». У післявоєнний період працював над розвитком шкільної географії України – створював навчальні програми з географії, писав методичні рекомендації, підручники та навчальні посібники.


Біографія

Олексій Арсентійович Івановський народився 23 лютого 1866 року в містечку Муюта, Алтайського краю, Росія. Батьки були українцями, проте виїхали в пошуках кращого життя.

Олексій Арсентійович був дуже допитливою та надзвичайно скромною дитиною. Середню освіту отримав у Томській гімназії, закінчивши її з відмінними результатами. В силу того, що на той час не існувало географічних факультетів вищу освіту отримує на історико-філологічному й фізико-математичному факультетах Московського університету. Протягом 1894-1895 років проходив стажування при Лейпцігському університеті у відомих німецьких географів Ратцеля й Геттнера та антрополога Шмідта, де отримав диплом доктора філософії.

Після повернення з-за кордону О.А.Івановський склав у московському університеті магістерські іспити (з географії, метеорології й антропології) і після захисту дисертації "Об антропологическом составе населения России" отримав ступінь магістра географії. В цей час Олексій Арсентійович познайомився із багатьма вченими-географами Росії, серед яких Д. М. Анучин. Під його керівництвом у 90-х рр. 19 ст. здійснює велику кількість експедицій у віддаленні регіони Азії. Зібравши багатий антропологічний матеріал у різних регіонах світу, він надрукував їх у російських журналах «Землеведение», «Русская мысль», «Русские ведомости». Окремими книжками виходять праці вченого, присвячені Монголії, зокрема "Монголы-Торгуты" (1893 р.), "Die Mongolei" (1895 р.).

У 1900 р. заснував "Русский антропологический журнал", незмінним редактором якого був до 1911 р. У 1903 р. його обрали приват-доцентом Московського університету, де він читав лекції з антропогеографії, антропології та географії Росії. Паралельно О. А. Івановський читав також лекції на Московських педагогічних та комерційних курсах, вивчав педагогіку та методику географії.

У кожній школі повинен бути свій план батьківщинознавтсва - Олексій Івановський

У свої 47 років Олексій Арсентійович став відомим науковцем, авторитетним лектором і знавцем історіографії населення світу. Якщо в московський період життя й діяльності наукові інтереси навпіл розділялися між географією й антропологією, то після переїзду у 1914 р. до Харкова, де його було обрано ординарним професором по кафедрі географії й етнографії університету, Результати наукових досліджень стали матеріалом для написання докторської дисертації з теми «Населення земної кулі. Досвід антропологічної класифікації».

Працював він у співдружності з С. Ф. Русовою і С. Л. Рудницьким в Академії теоретичних знань та Інституті народної освіти, очолював науково-дослідницьку кафедру з географії. Після закінчення стажування в цьому університеті йому вручили диплом доктора філософії.

О. А. Івановський багато сил віддавав громадській роботі, незважаючи на свою хворобу (він мав тяжкий недуг – артрит).  У 1934 році в УНДІПі організовується відділ географії, куди першим прийшов працювати О. А.  Івановський, проте він встиг зробити небагато.

Помер О. А. Івановський 4 травня 1934 р., залишивши після себе велику наукову спадщину, яка потребує творчого осмислення і повернення в науковий обіг.


Напрацювання автора

Олексій Арсентійович спільно з Д. М. Анучиним у 1891 році здійснив поїздку на Кавказ, де досліджував Цейський льодовик. У цьому ж році проводив гіпсометричні дослідження в Московській губернії. Загалом, у 90-х роках ХІХ ст. молодий учений багато подорожував і під керівництвом, вже згаданого вище професора Д. М. Анучина, здійснив багато експедицій у віддалені регіони Азії – Киргизія, Монголія, Алтайський край, Кавказ, - де зібрав унікальні антропологічні матеріали, значно поповнивши колекції Антропологічного та Зоологічного музеїв Московського університету. Згодом були нові подорожі до Персії, Туреччини, знову Закавказзя, в яких поєднувалися дослідницькі інтереси географа й антрополога. 

Зібравши багатий антропологічний матеріал у різних регіонах світу, він надрукував їх у російських журналах «Землеведение», «Русская мысль», «Русские ведомости». Окремими книжками виходять праці вченого, присвячені Монголії, зокрема "Монголы-Торгуты" (1893 р.), "Die Mongolei" (1895 р.).

О. А. Івановському разом з його вчителем, а згодом і колегою, відомим географом Д. М. Анучиним, належить велика заслуга в становленні вітчизняної науки про людину. Цьому великою мірою сприяло заснування за ініціативи О. А. Івановського у 1900 р. "Русского антропологического журнала", незмінним редактором якого він був до 1911 р. Редакторську роботу вчений плідно поєднував з педагогічною.

З початком його роботи в Харківському університеті починається 20-річний, надзвичайно плідний період наукової діяльності вченого в царині географії в Україні. Набутий науковий досвід він втілював у своїх працях. До книжок, що побачили світ ще за життя вченого в Москві, зокрема "Об антропологическом составе населения России" (1904), "Географические имена" (1914), поспіль виходять його книжки "География Российской империи" (1915), "Отечествоведение" (1915), обидві у співавторстві з К. М. Курдовим, а також "О преподавании географии" (1915).

У післяреволюційний період Олексій Арсентійович повністю посвятив себе розвитку шкільної географії. Очолив роботу зі створення нових навчальних програм з географії, які отримали назву краєзнавчих і використовувалися у 20-х роках у школах України. Окрім створення навчальних програм з географії, його залучали також до створення методичних рекомендацій і написання підручників.

В 1918 році він видав у Харкові підручник «Географія України». В цьому ж році, у співавторстві з К.М. Курдовим, у Москві видав підручник для середніх навчальних закладів «Отечествоведение» (6-те видання). В 1923 році видає підручник «Географія СРСР», рекомендований для шкіл ІІ ступеня. У 1925 році пише посібник «Географія в школі. Наочність її викладання», потім – «Фізична географія» (1926). Для учнів під його керівництвом студенти надрукували посібник «Земля та її життя» (1928) у п’яти книжках. У 1931 році за редакцією професора О. С. Федоровського Олексій Арсентійович видає у Харкові монографічний посібник «Географія», яким користувались не тільки вчителі, а й науковці.


Бібліографія

  1. "Монголы-Торгуты" (М.,1893)
  2. "Die Mongolei" (Лейпціґ, 1895)
  3. «Об антропологическом составе населения России» (1904)
  4. "Географические имена" (1914)
  5. "География Российской империи" (1915), (у співавторстві з К.М.Курдовим)
  6. "Отечествоведение" (1915), (у співавторстві з К.М.Курдовим)
  7.  "О преподавании географии" (1915)
  8. «Географія України» (1918)
  9. «Отечествоведение» (6-те видання, 1918), (у співавторстві з К.М.Курдовим)
  10. «Географія СРСР» (1923)
  11. «Фізична географія» (1926)
  12. «Географія» (1931) (посібник за редакцією професора О.С. Федоровського)